Друзі!
Роман Скиба презентує свій довгоочікуваний богемний вісник у мережі! :)))
Читайте:

http://www.kultrevansh.com/

Прокидаюся нині зранку - в лівому оці страшна кривава пляма. Якась судинка лопнула. В мене ніколи такого не траплялося, тому я страх налякалась, а потім мене заспокоїли, що від такого не помирають :)))
Оце і називається - рвати жили. Ех! :))))
А в вас таке траплялось? Що слід робить?

Вчора вислухала лекцію від однієї нової співробітниці старшого віку, чого це я не фарбуюся і не ношу підборів. Мовляв, вдало підмальована жінка завжди приваблива, а тим, хто цього не робе, не світе взагалі нікому сподобатися в жизні. Я маю на те власний погляд, бо фарбувати обличчя органічно не здатна, хіба що інколи - трооошечки - губи...
Але виникло таке питання (може, й трохи дурне) до друзів чоловічої статі: а що, друзі, невже для вас нафарбоване жіноче обличчя справді привабливіше, ніж ненафарбоване?
Га?

А ви бачили, як позіхають риби?

P. S. Мій співробітник заінтригував мене, оповівши, що його рибки ПОЗІХАЮТЬ! І тепер я мучуся питанням: невже? Невже справді вони роблять ЦЕ???
Це просто перевернуло мій світогляд....

От усі переймаються: епідемія, епідемія... Грип, чума, туди-сюди... А я скажу так (якби мене хто спитав :)))): чого сіпатися? Навіть якби що було - а це не факт, друзі, не факт - то все одно всі умрем рано чи пізно :) Звісно, треба берегтися, вживати вітаміни і всяку профілактику, але переживати я особисто через те геть не збираюся. Бо боятись - то в житті остання справа, і страх робе з людини казна-що.
І що-що, а маску носить мене ніхто не змусить. Хоча б тому, що вона мене дратує і не дає нормально дихати. Ось тут людина пише, що маски шкідливі http://galimsky.livejournal.com/448730.html?page=1
Я не знаю, я не лікар. Але опиратимуся хворобам якось вже іншими способами. Найперше - зберігаючи спокій.

Вчора завдяки vashe_slovo і разом з gal4enja були в Театрі ляльок на виставі "Декамерон" (вистава для дорослих). Власне, ляльки - це те, що сподобалося найбільше. Милі, кумедні, з чарівними жестами і мімікою, вони однозначно підвищили настрій. Посміятися було корисно.
А от ролі живих людей - двох оповідачів (Бокаччо і його опонент-меценат), які час від часу переривали дію, давали лялькам вказівки як чинити, типу жартували на актуальні теми і т.д. - не вдалися, як на мене, були банальні і нецікаві, так само як пісні.
Ще одне, що поранило ніжне філологічне серце - МОВНІ ПОМИЛКИ!!! О, достатньо грубі. Ех, ну не знають люди мову, ну то чо не взять філолога на роботу? Нє, всі вважають, що й самі розумні. Біда...

Тим не менше, загальне враження лишилося позитивним, а сама обстановка театру і розкішний інтер"єр, в якому є що порозглядати з відкритим від захоплення ротом, завжди роблять візит у цей театр святом для душі, де таки лишилося щось дитячого :)

Вчора дізналася досить сумну новину. Моя старша сестра, з якою я завжди була в препоганих стосунках, з якою ми останнім часом майже не спілкувалися і яка, проте, лишається моєю сестрою, розійшлася зі своїм хлопцем. Їй уже 28, вони зустрічалися вісім років. Останні півроку вона у нього жила. І от з"ясувалося, що він насправді не хоче сім"ї, це йому не потрібно, для нього важливіша робота. І сестра вирішила, що ну його нафіг такі стосунки, бо нащо воно треба?

А ви питаєте, чому в країні демографічна криза. Нашим чоловікам не потрібні сім"ї!!!!!! Їм потрібна свобода. І щоб мама за них дбала. Люди, та що ж це робиться????

L

Програма ось:
http://antonych.sumno.com/program/
Я буду! І не пожалію 70 грн для такого діла!
А ви?

Відкриття сезону КТМ відбудеться 22 вересня, тобто сьогодні - Смолоскип, звичайно ж. Поч. о 18. 00. Отаке! Купа всього красівого... І нелюдського...

От варто було вчора сходити на співанки у "Смолоскипі", що їх організовує gohatto_n, і добряче поспівать, як відразу вирівнялась карма і очистилися чакри, і життя почало налагоджувацця. Нині науковий керівник мирно підписав мені план роботи аспіранта, хоча я не з"явилася вчасно на засідання кафедри, бо ніхто мені не повідомив. А ще випадково дізналася, що мою статтю, яку я подавала у журнал "Слово і час", уже надрукували, тож у №7 за 2009 рік її можна прочитати з такою назвою: "Міфотворчість Миколи Вінграновського (на прикладі поезії "У синьому небі я висіяв ліс")". На радощах я збігла вгору Андріївським узвозом і спустилася вниз хвилин за 20. Блін, а я вже кілька місяців безрезультатно атакувала редакцію в надії вивідати, коли ж мене надрукують. Вось.

Великий блоггер roman_skyba  прогнозує отакі події і радить усім долучацця, а також поширювати інформацію:

1.  Відкриття сезону КТМ відбудеться 22 вересня - Смолоскип, звичайно ж. Поч. о 18. 00. Отаке! Купа всього красівого... І нелюдського...

2. Рекламна пауза: шановні Піїти!
До середини жовтня надсилайте свої тексти на конкурс "Неосфера". Умови конкурсу: до двадцяти сторінок тексту (поезія), біографічна довідка, контактна інформація, фото. Вік учасників - до 25 років.Призи - премія від Скиби (грошова), слон і диплом! Результати будуть оприлюднені на фестивалі, що cя скоїть в останній декаді того ж таки місяця (ближче до дня народження Скиби). Адреса: kultrevansh@ukr.net

Воістину, в мене не робота, а сама поезія! Перекладати новини з такими назвами - це ж песня!! :)

А в неділю ми з Романенками ходили на Дніпро купатися, і я нарешті відкрила цьогорічний купальний сезон :)
А на Форум я не поїду, бо дорогу ніхто не оплачує, та й чи почитаю я там, чи ні, а від того нічого не зміниться.
Таке.

Ура! Таки сталося. Я переїхала. Безмежна вдячність gohatto_n  і її чоловікові, який самозречено погодився після роботи ще й тягати мої важезні торби. Завдяки цьому мені вдалося перевезти все за один раз. Друзі!!! Я ваш боржник по гроб жизні. Якби не ви, то прям я й не знаю...

Таким чином мене було врятовано від смерті від рук скаженої алкоголічки, яка десь там вешталася в тих краях і могла на мене чигати. Хазяйка мені всі нерви попсувала, дзвонячи кожні півгодини і питаючи, чи все зі мною гаразд, чи мене ще не вбито, розказуючи, як вона за мене переживає, бо ставиться як до своєї дитини, і що то за страшна людина і на що вона здатна. Блін, я й так була схвильована через той переїзд, а тут ще й це, то думала, чи не трафить мене часом шляк...

На щастя, все обійшлося мирно, ніхто до мене не приходив і не бив, тож ми собі спокійно все перевезли.
Тепер у моїй кімнаті на стелі є фосфорні зірочки - це неймовірно заспокоює, і вчора я засинала, споглядаючи власне сузір"я над собою...

А ось тут
http://www.liveinternet.ru/users/gear/post109066234/

можна побачити зразки неподобства, яким ми з v_dorozi  і Ко займалися вчора (за що всім окреме спасибі, бо позитиву якраз так бракувало, а мої друзі - це моє все!)
Під час колективного одне-одного-розмальовування на сонечку біля подільських руїн до нас підійшла агресивно налаштована бабця і висунула нам пред"яву, типу шо ми за секта і шо це все означає.... Головне її питання, яке вона не раз повторила, було "Сколько вы уже существуете???" Це типу по скільки нам років, наскільки я зрозуміла. Але питання було поставлено вкрай філософське, я б оце і не взялася так сходу на нього відповісти. Це ж подумати тільки...
Вечір завершився урочистим походом на виставку квітів і спогляданням неймовірної краси та сплюндрованої Ассоль...

Яблука доспіли, яблука червоні!
Ми з тобою йдемо стежкою в саду.
Ти мене, кохана, проведеш до поля,
Я піду — і, може, більше не прийду.
Вже й любов доспіла під промінням теплим,
І її зірвали радісні уста,—
А тепер у серці щось тремтить і грає,
Як тремтить на сонці гілка золота.
Гей, поля жовтіють, і синіє небо,
Плугатар у полі ледве маячить-
Поцілуй востаннє, обніми востаннє;
Вміє розставатись той, хто вмів любить.
 

Сиджу нині у метро, нікого не чіпаю, читаю спогади Раїси Талалай про Миколу Вінграновського, чекаючи на час, поки йти на роботу...  Аж підходе до мене жіночка богемного вигляду, вся така усміхнена-розсвічена, і каже: "Дівчино, можна я вас намалюю? Я художниця і шукаю обличчя для картини, тож, якщо дозволите, зараз за три хвилинки вас накидаю і вам же малюнок віддам, а так обличчя запам"ятаю". Ну я й погодилася, і вона швиденько намалювала олівцем, а люди йшли й озиралися, що воно за священнодійство. 
Жінка віддала малюнок - лише ескіз простим олівцем, видно найбільше очі. Маю тепер портрета. 
Щоправда, противний trill_i_poot , глянувши на зображення, вже встиг зауважити, що в цьому обличчі немає жіночих рис.

Ну от, нарешті робота почала надихати мене на творчість! Воістину диво:) Принаймні ось текст, який не міг би з"явитися без однієї новини, яку я тут переклала.

***

Тяжкість отриманих травм вимірюється у тоннах.
Відрадою білою – радість прокидатись щоранку.
Навіть повітря вже розмовляє підвищеним тоном,
Хоче в легені тобі викричатися до останку.

Між містами заліг звір дикий і диха.
Тисячі Кілометрів – звати того звіра.
Доки його не чіпати, лежатиме собі тихо,
А торкнешся ногою – напружиться його шкіра.

Встануть тоді на тебе льодяникові столиці,
Словесами закидають плюшеві чоловічки.
Побачиш: тонкостанні дівчата з глазурованими лицями
Спинаються на підбори, тягнучись до небесної річки.

Біси тебе не бачили б, якби не родився смертним.
Демони не ходили б, якби не руки і ноги.
Тільки б не пам’ятати нічого, коли смеркне,
Крім того, як краплі дощу бесідували з дорогою.

Волохатими ногами лісу земля ступає по небу.
Померлі тисячоліття сховалися за емблемами.
Однаково мусить далі вершитись у церкві треба –
І священний вечірній намаз усіма можливими кремами.

Зцілюй отримані травми, доки пише небесна вода:
Випадково вдихнули в тебе життя, і тепер цвіте.
Ти – простір, що утворився між стуленими долонями Господа,
Який дмухав на них, щоб зігрітись у холодному Всесвіті.

 

Вчора їхала вдень з роботи, у метро дивакуватий дядечко років за 50 у шортах і темних окулярах роздавав людям якісь бомажки. Я спершу думала втекти, знов, гадаю, якісь-то рекламки тицьнуть, але дядечко мене наздогнав і вручив папірця. Гаразд, дивлюся на титулку складня: "Кохання безмежне, мов світ. 15 кращих поезій".

Ну, тут уже гріх було не розгорнути і не почитати. Автора звуть Олександр Високий.  На звороті - його фото у костюмчику, телефон і навіть мейл. Вірші всі, звісно, про любов. Не можу втриматися, щоб не запостити хоч один. І навіть не для-поржать, хоча кому як, звісно, а просто як артефакт.

***

Після мряки й дощів повернулась зима.
Над снігами піднявся яскравий солярис.
А в душі моїй пауз затемнень нема:
Я з тобою і в дощ, і в морози кохаюсь.
І люблю, і любитиму я попри все,
Наді мною земні катаклізми не владні.
Хай негоду мені новий день принесе -
Він нічого не змінить у нашім коханні.
День на схилі, і сонце сідає за гай.
Загоряються в небі вогні кольорові.
Хай минають літа, але, мила, ти знай,
Що немає нічого сильніш від любові.


***

Історія має продовження: я стояла у вагоні метро і читала. Дядечко опинився чомусь поруч, підійшов і спитав, що я про це думаю. Я сказала, що непогано, але є певні мовні помилки, типу "самим дорогим" і "я у ніг твоїх". Він уважно записав і по ходу почав придумувати, як зробити правильно. Також сказав, що посилав колись свої тексти на якийсь сайт, і його там послали. І що ходив на літстудії, а там молоді читають ТАКЕ, що на голову не налазить, і нема в тім ні думки,  ні душі. А він пише для людей, і люди йому пишуть, дзвонять, дякують. Він має що їм сказати. Через те й пише.

Страшенно все це зворушливо.