Вчора їхала вдень з роботи, у метро дивакуватий дядечко років за 50 у шортах і темних окулярах роздавав людям якісь бомажки. Я спершу думала втекти, знов, гадаю, якісь-то рекламки тицьнуть, але дядечко мене наздогнав і вручив папірця. Гаразд, дивлюся на титулку складня: "Кохання безмежне, мов світ. 15 кращих поезій".
Ну, тут уже гріх було не розгорнути і не почитати. Автора звуть Олександр Високий. На звороті - його фото у костюмчику, телефон і навіть мейл. Вірші всі, звісно, про любов. Не можу втриматися, щоб не запостити хоч один. І навіть не для-поржать, хоча кому як, звісно, а просто як артефакт.
***
Після мряки й дощів повернулась зима.
Над снігами піднявся яскравий солярис.
А в душі моїй пауз затемнень нема:
Я з тобою і в дощ, і в морози кохаюсь.
І люблю, і любитиму я попри все,
Наді мною земні катаклізми не владні.
Хай негоду мені новий день принесе -
Він нічого не змінить у нашім коханні.
День на схилі, і сонце сідає за гай.
Загоряються в небі вогні кольорові.
Хай минають літа, але, мила, ти знай,
Що немає нічого сильніш від любові.
***
Історія має продовження: я стояла у вагоні метро і читала. Дядечко опинився чомусь поруч, підійшов і спитав, що я про це думаю. Я сказала, що непогано, але є певні мовні помилки, типу "самим дорогим" і "я у ніг твоїх". Він уважно записав і по ходу почав придумувати, як зробити правильно. Також сказав, що посилав колись свої тексти на якийсь сайт, і його там послали. І що ходив на літстудії, а там молоді читають ТАКЕ, що на голову не налазить, і нема в тім ні думки, ні душі. А він пише для людей, і люди йому пишуть, дзвонять, дякують. Він має що їм сказати. Через те й пише.
Страшенно все це зворушливо.